​

Сучасна людина живе та діє в умовах, які вимагають високого професіоналізму та значних інтелектуальних зусиль для прийняття правильних рішень у різних суспільних, виробничих та побутових ситуаціях. Звісно, що можливість помилкових дій буде тим меншою, чим більш освіченою вона буде. Сам процес отримання знань за останні десятиліття кардинально змінився. Тепер шкільний вчитель, або викладач ВУЗу є  скоріше не джерелом знань, а дороговказом, який полегшує учням та студентам пошук необхідної інформації і сприяє її глибокому засвоєнню. Зараз людство вступило в період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна одного людського покоління. Це означає, що ані в школі, ані в найкращому університеті неможливо людину навчити на все життя. Необхідно буде навчатися впродовж усього періоду виробничої та соціальної активності людини, самостійно шукати і засвоювати нову інформацію, формувати нові компетентності. І ми маємо всі умови для цього. Потужні комп'ютерні системи, інтегровані в глобальні мережі, відкривають принципово безмежні перспективи для навчання і творчості.

Однак, як не дивно, основною проблемою сучасної педагогіки є відсутність бажання та інтересу дітей вчитися, отримувати знання. Стимулів до навчання, здавалося б, багато і обговорювати важливість набутих предметних та життєвих компетентностей немає необхідності. Але моніторинг якості знань учнів, що прийшли до „вечірки” з денної школи, показує їх дуже низький рівень. Найважливіший їх недолік – безсистемність, суттєві прогалини в знаннях з усіх предметів, а найголовніше – повна стійка байдужість до навчання.  Підлітки  не хочуть вчитися, а батькам переважно байдуже, як навчаються їхні діти. Основна першопричина цього – відсутність мотивації.

Мотивація – це те, що рухає людиною, змушує її із завзятістю і наполегливістю виконувати те чи інше завдання і йти до поставленої мети. Мотивована людина легко досягає інтелектуальних, спортивних та творчих успіхів. Початок пізнавальної діяльності людини з моменту її народження у певній мірі визначається найближчим оточенням, як правило батьками, і найчастіше виражається в ігровій формі. Школа дещо змінює формат одержання знань і у значної частини дітей мотивація до навчального процесу зникає, не встигнувши з’явитися, а у інших – з різних причин втрачається з часом. Всім зрозуміло, що дитину не можна успішно навчати, якщо вона ставиться до навчання і знань байдуже, без інтересу і не усвідомлює потреби в них. А найкращі, найглибші знання – це саме такі, що пройшли крізь власну діяльність людини.

Першочергова задача середньої школи, і «вечірки» зокрема, - це «реанімувати» бажання навчатися, повернути інтерес до знань, активізувати навчально-пізнавальну діяльність, перетворити процес навчання  в успішну, цікаву і посильну справу для кожного учня – в «навчання без невдач».  Адже успіх в навчанні – завтрашній успіх в житті!

Існує дуже багато методів активізації пізнавальної діяльності. Це можна зробити за допомогою інформаційних технологій, науково-популярних фільмів, Інтернету, за допомогою дидактичних ігор, організації і проведення нестандартних форм навчання, фізичного експерименту, тощо. Для старших підлітків (якими і є учні «вечірки») основним видом діяльності є спілкування, а основними значущими особистостями – ровесники, друзі. У цьому віці підлітки емоційно вразливі, чутливі до критики, невдач і помилок. Кращим засобом впливу на них є повага та визнання особистості. Вчителі нашої школи  звертають увагу на можливість учня виразити свою індивідуальність, висловити власну думку, поспілкуватися без побоювань отримати зауваження, проявити самостійність, підвищити самооцінку. Педагоги «вечірки» всіляко сприяють підвищенню рівня самооцінки підлітка, зміцнення його віри у власні сили – шляхом створення ситуації успіху, похвали, поступового підвищення рівня вимог. Викладачі обирають такі методи діяльності на уроці, які дозволяють підліткам реалізувати потребу у спілкуванні – це дискусія, диспут, включення учнів у ситуацію особистого переживання успіху в навчанні, в інші ситуації емоційно-моральних переживань (радості, задоволення, здивування тощо), метод опори на здобутий життєвий досвід  та ін.

Особливо дієвим поштовхом до активної діяльності в навчанні може стати безпосереднє бачення учнем результату своєї праці. Тому однією з найбільш перспективних методик, що сприяють формуванню в учнів життєвих навичок, навчальної і соціальної активності, пробудженню інтересу до навчальної діяльності я вважаю учнівську проектну діяльність. Вона є одним із провідних засобів перетворення школи із школи навчання на школу життя, формування та актуалізації життєвого досвіду учнів, оволодіння навичками планування власної діяльності, вибору засобів та шляхів її здійснення.

Перед школою та батьками стоїть завдання по формуванню і розвитку у підлітка позитивної мотивації до навчання та розкриття ціннісного значення освіти для майбутньої професійної діяльності, для підвищення кваліфікації, оволодіння складними спеціальностями, підвищення продуктивності праці і т.д. В Інтернет-мережі та друкованих виданнях можна знайти безліч інформації на цю тему, та й у кожного з батьків є своя думка з цього приводу. Дехто з батьків упевнений, що інтерес дитини до навчання залежить від вчителів і психологів, тим самим перекладаючи з себе відповідальність за майбутнє їх дітей на плечі школи. Інші ж пропонують радикальні способи вирішення цього питання: карати за погані оцінки, позбавляти комп’ютера, планшета, телефону, прогулянок, спілкування з друзями і навіть не гребують тілесними покараннями. Навряд чи можна виправдати такі методи мотивації?

Тато чи мама повинні розуміти, що дитині, яка не зацікавлена у навчанні, дуже складно отримати знання та зуміти їх застосувати на практиці. Відсутність мотивації до навчання завжди веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці. Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті – це дорога до суспільної пасивності і егоїстичної обособленості. Відомо, що діти, які організовані поза школою, тобто відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, незважаючи на навантаження, більш мотивовані до навчання.

Особливою функцією батьків є спонукання підлітків до дії. Це означає не просто закласти в голову дитини готову мету і мотиви, а створити такі умови, таку обстановку, в яких у нього самого виникне бажання отримати необхідні знання. Батькам слід вчити дитину «не здаватися», а продовжувати прагнути до результату, вірити в себе і у свої сили і тоді результат не змусить себе чекати. Саме батьки повинні з раннього дитинства розвивати в дитині бажання осягати нове і формувати навички до пізнання, показувати приклад і давати своїм дітям важливі життєві уроки. Дехто плекає ілюзію, що вчителі в школі можуть навчити дітей усьому необхідному для дорослого життя. Але вчителі можуть лише доповнювати ці знання і навички, бо саме батьків будуть наслідувати діти. Станьте своїм дітям добрим прикладом для наслідування!